 Подружжя Михайла та Олени Нечипоренків по дорозі з Масалаївки до Сосниці назбирали пасажирів на свого воза, якого справно віз Буран. До відлиги їхній кінь тягав сани.
- Карбюратор у нього такий, що днями буде їсти, - жартує господар 65-річний Михайло Іванович, припарковуючи свого 7-річного Бурана серед легковиків на автостоянці на Кругу в Сосниці. Дружина пішла до “Причалу” за покупками.
- Ми приїхали до лікарні провідати сусідку Катерину Матвієнко, - підтримує бесіду 64-річна Олена Михайлівна. - Така дорога, що тільки конем і їздить.
У дочки Нечипоренків Світлани є скутер, але люди пенсійного віку їздити на ньому не пробували.
- Ми ото заказали воза та сани, 600 гривень за них віддали - і є транспорт.
Михайло Іванович каже, що машини у нього ніколи не було.
- Хотів купити, але грошей немає. А коня тесть подарив! - сміється. -От 7 років тому пригнали помічника у свій двір із Лав, лошеням купили.
- Ой, він нам цілий рік роботу робить. У господарстві без нього важко. Орать, волочить, дрова та гній возить - це все Буран робить. Ще й нас возить. По селу ми не катаємся, а от у Сосницю за 4 кілометри нам пішки далеченько ходить.
Нечипоренки колись тримали худоби багато, але на поміч коня можна убуло в колгоспі попросить.
- А тепер у людей береш - 30 гривень плати ще й могорич давай. Краще свого годувати, - вирішили так, бо хазяйства у дворі не дуже поменшало: корова, порося, гуси, кури, індики.
- Всі хочуть їсти. Он недавно привіз їм наш Буран зерна із хутора Чапаєва.
Цьогоріч спробували їздити на конях і ті, у кого машини в гаражах стоять. Заметілі змусили.
Саме конем кілометри долали у тріскучий мороз працівники магазинів, до яких не можна було ніяк дістатися .
- Дорога до нас була непрохідна - жоден транспорт тоді не добрався, а хліб же людям треба. Тоді ми й поїхали конем у Лави зустрічати хліб, - каже Наталія Бахир, продавець продуктового магазину у Волинці. - А тоді до нас так само приїжджали із магазинів Вільшан та Полісся. Виходить, якби не кінь, то чотири села без хліба сиділи б! |
