У попередніх публікаціях я вказував на причини наших негараздів. Мабуть, варто бодай лаконічно, але аргументованіше придивитися до тих причин.
Чи не основною причиною є те, що старше покоління і є витвором тоталітарної системи...
Зараз прагнуть підрахувати кількість жертв голодоморів та репресій. Даремний труд. Тих жертв (як і жертв другої світової війни) ніхто точно підрахувати не зможе, бо, наприклад, ми всі, навіть ті, що народилися вже після розвалу СРСР, є жертвами радянського тоталітарного режиму. Адже за 70 років існування режиму не лише фізично знищено (особливо на Україні) десятки мільйонів люду, але й в душах тих, хто залишився жити, вкорінено страх, бездуховність, підлабузництво, неповага до родовідного коріння, нездатність мислити (адже навіть мати власну думку було смертельно небезпечно), найліпше було думати одне, говорити друге, а робити третє. У книжці “Сосницький край у серці України” опубліковано ряд спогадів, у тому числі і спогад колишнього лікаря, нині покійного, О.Т.Шуляка, який свідчить, що в результаті репересій (змушені були втікати дід та батько) та голодомору із трьох дітей живим залишився він один, а мати “почахла ще кілька років і померла”. Тож до якої категорії її віднест
и? До свідків чи жертв голодомору? А таких по всій Україні в один мільйон, мабуть, не вбгаєш.
Вже давно багатьма країнами світу голод на Україні 1932-1933 років визнано як голодомор. Тобто як спланована тодішнім урядом акція (по суті, своєрідне покарання українському народу за його прагнення до незалежності і його супротив насильницькій колективізації та іншим задумам Кремля). А український парламент спромігся на визнання голодомору (та й то з великими труднощами) лише десь на 15-му році незалежності України. Щоб знайти істину, не потрібно було багато зусиль, навіть можна було б обійтися і без архівних документів, а чесно, незаангажовано проаналізувати конкретні факти. Хоча б цю вже згадувану мною історію, пов’язану із сім’єю Шуляків.
Дід автора спогаду Олексія Шуляка Іван був путящий господар і розумний, шанований у селі (Слобідка), колишній церковний староста. Він мав трьох синів і шість десятин землі на всіх. За тодішніми мірками - середняк. Але у нього виникла суперечка з односельцем, який був сільським активістом. Той вирішив відомстити Івану Шуляку і перед сільським та районним начальством став доводити, що той куркуль, до того ж колишній церковний староста, отже небажаний елемент у радянському селі. І начальство ухвалило відпровадити чоловіка на будівництво Біломорканалу, по суті на видиму смерть. Той з кількома односельцями вночі втік, сівши в Мені на поїзд і зійшовши на якійсь українській станції неподалік від Білорусії. Потім пробралися лісом до Білорусії, кордон з якою тоді, як казали, був “на замку”, щоб жоден українець не міг врятуватися від голодної смерті. І десь поблизу м. Осиповичі влаштувалися працювати на лісопилці.
Тоді вирішено було замість діда покарати Олексійового батька Тихона. Той теж втік, нелегально перетнувши кордон з Білорусією. Незабаром НКВД арештувало й матір Олексія, згодом її звільнили. Але все, що можна було забрати з обійстя Шуляків, забрали сільські активісти, навіть повидирали в хаті двері та вікна. А в льоху розбили діжку з капустою, вивернули капусту і притоптали до дна льоху. З голоду померли братик і сестричка Олексія.
Навіть на основі одного цього спогаду можна було зробити висновок, що це була спланована акція, а не стихійне лихо, бо інакше навіщо, наприклад, було перекривати кордон, або навіщо було забирати все у селян до останньої зернини? А якщо до цього додати документи, що свідчать про наміри Сталіна стосовно України, то ніякого сумніву щодо голодомору бути не може.
І все ж знаходяться компартійно заангажовані люди, які стверджують, що ніякого голодомору, навіть голоду, на Україні не було, це просто вигадка антирадянщиків. Для підтвердження того наводять дані з післяголодоморного перепису населення, який засвідчує, що населення на Україні не зменшилось, а навіть збільшилось.
Може й справді зросло? Але за рахунок кого? Звичайно ж обезлюднені землі були колонізовані в основному виходцями із Росії. Отже Москва два зайці убила: умертвила мільйони українців і нашпигувала Україну росіянами. Наслідки того ми видихаємо й нині - маю на увазі прагнення промосковських сил надати російській мові статус другої державної.
А тепер ще деякі зауваження стосовно другої світової війни (ця тема теж викликає суперечки і протистояння). Можна виділити кілька аспектів. Один із них стосується мільйонних жертв, понесених Радянським Союзом і найбільше Україною, яка першою стала кривавим полем бою. Чому, наприклад, Радянський Союз у перший рік війни зазнав таких катастрофічних поразок? Зараз уже час усе розставити на свої місця.
Причиною були прорахунки керівництва СРСР напередодні війни. Адже воно зробило трагічну помилку, створивши образ ворога в особі США, Англії, Франції, натомість вважаючи своїм союзником у майбутній війні фашистську Німеччину. Про це свідчить уже давно відомий пакт Молотова- Робінтропа про розподіл територій, а також інші угоди. У результаті такої політики скільки донорських вливань зробив СРСР в економіку Німеччини, у такий спосіб достатньо підготувавши її до війни проти себе! Достатньо переглянути радянську пресу передвоєнного періоду і цілий ряд раніше невідомих широкому загалу документів. Один із них опублікований у “Літературній Україні” за 8 листопада ц.р.:
“Генеральное соглашение
О сотрудничестве, взаимопомощи, совместной деятельности между Главным управлением государственной безопасности НКВД СССР и Главным управлением безопасности Национал-социалистической рабочей партии Германии (ГЕСТАПО).
Время подписания: г. Москва, 11 ноября 1938 г., 15 час. 40 мин.
Народный Комиссариат Внутренних Дел Союза СССР, далее НКВД, в лице начальника главного управления госбезопасности, комиссара госбезопасности первого ранга Лаврентия Берии, с одной стороны, и Главное управление безопасности Национал-социалистической рабочей партии Германии, в лице начальника 4-го управления (ГЕСТАПО) Генриха Мюллера, на основании доверенности №1-448/12-1 от 3 ноября 1938 г., выданной шефом Главного управления госбезопасности рейсфюрера СС Рейнхарда Гейдриха, далее по тексту ГЕСТАПО, с другой стороны, заключили настоящее генеральное соглашение о сотрудничестве, взаимопомощи, совместной деятельности между НКВД и ГЕСТАПО.
Пар.1, п.1. Стороны видят необходимость в развитии тесного сотрудничества во имя безопасности и процветания обоих стран, укрепления добрососедских отношений, дружбы русского и немецкого народов, совместной деятельности, направленной на ведение беспощадной борьбы с общими врагами, ведущими планомерную политику по разжиганию войн.
П.2. Стороны видят историческую необходимость такого решения и будут стараться делать всё для укрепления влияния и силовых позиций своих стран во всём мире, не причиняя взаимного вреда. НКВД и ГЕСТАПО поведут совместную деятельность в борьбе с общими врагами и будут информировать правительства своих стран о результатах такой деятельности.
П.3. Стороны договорились о нижеследующем.
Пар.2, п.1. НКВД и ГЕСТАПО будут развивать свои отношения во имя процветания и дружбы между нашими странами.
П.2. Стороны поведут совместную борьбу с общими основными врагами: международным еврейством, его международной финансовой системой, иудаизмом и иудейским мировоззрением; дегенерацией человечества, во имя оздоровления белой рассы и создания евгенических механизмов рассовой гигиены.
П.3. Виды и формы дегенерации, подлежащие стерилизации и уничтожению, стороны определили дополнительным протоколом №1, являющимся неотъемлемой частью настоящего соглашения.
Пар.3, п.1. Стороны будут всемерно способствовать укреплению принципов социализма в СССР, национал-социализма в Германии и убеждены, что одним из основополагающих элементов безопасности является процесс милитаризации экономики, развитие военной промышленности и укрепление мощи и дееспособности вооружённых сил своих государств.
П.2. Стороны будут способствовать в развитии сотрудничества в военной области между нашими странами, а при необходимости войны - способствовать проведению совместных разведывательных и контрразведывательных мероприятий на територии вражеских государств.
Пар.4, п.1. В случае возникновения ситуаций, создавших по мнению одной из сторон угрозу нашим странам, они будут информировать друг друга и незамедлительно вступать в контакт для согласования необходимых инициатив и проведения активных мероприятий для ослабления напряженности и для урегулирования таких ситуаций.
Пар.5, п.1. Стороны придают важное значение развитию и углублению профессиональной деятельности. Обмен опытом и встречи, командировки сотрудников обоих ведомств будут осуществляться на постоянной основе.
П.2. Руководство НКВД и ГЕСТАПО, сотрудники служб будут иметь регулярные встречи для проведения консультаций, обсуждения иных мероприятий.
Пар.6. Стороны будут способствовать разширению и углублению сотрудничества между нашими странами в областях: военной промышленности, самолётостроения, экономики, финансов, научно-технического сотрудничества, энергетики, науки и техники, в области сокровенных тайн, теозоологии, теософии, паранормальных и аномальных явлений, влияющих на социальные процессы и внутреннюю жизнь государств.
Пар.7, п.1. Каждая из сторон будет способствовать облегчению, насколько это возможно, на основе взаимности, визового режима, въезд сотрудников обоих ведомств в наши страны.
Пар.8, п.1. Стороны будут заключать по мере необходимости дополнителные соглашения в целях реализации положений настоящего соглашения.
Пар.9, п.1. Соглашение вступает в силу в день его подписания сроком на 5 лет и будет автоматически продлеваться на последующие 5-летние периоды.
Текст соглашения отпечатан на русском и немецком языках в единственном экземпляре, скреплён подписями и печатями представителей НКВД и ГЕСТАПО. Русский текст соглашения остаётся в НКВД, немецкий - в ГЕСТАПО.”
Процитоване “Соглашение” є свідченням бездарності політичного керівництва СРСР, так званого авангарду радянського народу - Компартії, що призвело до трагічних наслідків часів другої світової. По суті названим керівництвом було зміцнено економічно і в плані військовому свого потенційного ворога, надано можливість ГЕСТАПО офіційно ознайомлюватися з економічними, політичними і військовими таємницями СРСР, завдяки чому спричинити Радянському Союзу понести катастрофічні втрати в перші роки війни.
Отож у співробітництві з ГЕСТАПО слід обвинувачувати у першу чергу керівництво СРСР. Микола Адаменко |
