“...Є конкретне завдання чи доручення, яке повинен хтось виконати. І тут починається. Перше завдання, яке кожен з вас вважає першочерговим, - це відкараскатися від нього і перепхнути на когось іншого. А якщо це не вдалося і завдання потрібно все-таки вико-нувати, то починається: то немає машини чи лопати, чи трактор не справний, чи хтось когось не слухає... Безліч причин, аби тільки не зробити роботу. Наприклад: облдержадміністрація нам дала три стенди з соціальними ініціативами Президента і зобов’язала у три-денний термін знайти їм місце і закріпити. Люди добрі! Ми їх вішали два тижні. А скільки виникло всіляких проблем! Якщо ми всім районом не можемо виконати своєчасно доручення ОДА відносно трьох стендів, то що ми тоді можемо, на що ми тоді здатні взагалі? Розповідати тут один одному казки про законність чи незаконність тієї чи іншої операції? То для цього є прокуратура, міліція, суд, а наше діло - робити конкретну справу. Виходячи з цього, форму-люю свою другу вимогу: кож
ен з вас повинен усвідомити, що ваші обов’язки за вас ніхто виконувати не буде. А відповідати за невиконання доведеться вам.”
“...Далі хочу звернути увагу на хворобу, якою деякі з вас хворіють - це хвороба окремих князівств, як колись говорили. Щоб доступніше було, наведу приклад: викликають на нараду в Чернігів до 10 чоловік по соціальним ініціативам Президента. Оскільки перед цим днем я був у Чернігові, то кажу, домовляйтеся самі, коли, чим і як будемо їхати. Домовились, дзвонять мені: виїж-джаємо в 6.30 ранку лікарняною машиною всі разом. Добре. Приходжу до лікарні. Всі зібралися - Михайла Корнійовича немає. Чека-ємо. О 7.00 телефоную на мобільний.
-Ти де?
-Дома.
- Чому? Ми тебе всі чекаємо.
- А що я, - каже, - дурак, щоб пертися о пів на шосту до Чернігова (мовою оригіналу) і там до 11 чекати наради?
На цьому прикладі дуже гарно видно одного князя - Руслана Пет-ровича, який тоді виконував обов’язки головного лікаря. Він чомусь вирішив показати своїм колегам, хто є хто і чия машина, і виїхати о пів на сьому. І другого князя - Михайла Корнійовича Дуся, який також вирішив показати таким же начальникам відділів, як і він сам, що вони дурні, а він розумний і приїхав до Чернігова персональною машиною. Хоча такі ж машини були і в інших.
Шановний Михайло Корнійович! На перший випадок ми обмежимось цією розмовою, хоча по-державному треба було б утримати з вас вартість цієї поїздки.
Враховуючи сказане, формулюю третю вимогу: ви є керівниками державних установ. З вами держава заключила угоду на ефективне управління як самими підприєм-ствами, так і майном цих підпри-ємств. Ви не є власником, ви вико-нуєте вимоги держави. Автомобілі вам дані державою не для обслуговування власної особи та свої родичів, а для вирішення державних проблем. “

Час